Эксклюзивные газовые плитыровная керамическая поверхность
Adobe Flash Player not installed or older than 9.0.115!
Нет комментариев.
Вам нужно войти или зарегистрироваться что-бы оставлять комментарии.
Обсудить в форуме. (0 комментариев)
Анатолий МАТВИЙЧУК, поэт, композитор, исполнитель
Анатолій МАТВІЙЧУК
Народився 29.09.1958 року в м Києві. Освіта вища. Закінчив КДУ імені Т.Г.Шевченка (1980-1986) факультет журналістики.
Професійна діяльність.
Великий досвід роботи в газетній журналістиці («Молодь України», журнал «Музика»), а також в тележурналістиці (багаторічний ведучий та автор сценарію програм каналу УТ1 «Музичний відеомлин», «Музичний телеярмарок», «Фант-лото» Надія»). Член Спілки Журналістів з 1988 року.
Творча діяльність.
Писав сценарії концертів і телепрограм, вірші і поетичні тексти для багатьох виконавців – Софії Ротару, Валерія Леонтьева, Лариси Доліної, Ірини Понаровської та інших. З 1988 р. почав працювати і як композитор та співак. Створював пісні для Назарія Яремчука, Оксани Білозір, Таїсії Повалій, Ірини Білик, Віталія та Світлани Білоножко, Алли Кудлай та багатьох інших. Всього написано понад 500 пісень, що виконувалися на професійній сцені.
Звання.
1996 року отримав звання Заслуженого артиста Україна. У 2000 році звання Народного артиста України. На рахунку – чотири великі сольні бенефіси «Полустанок Любові» в НП Україна (1996, 2000, 2004, 2007р.р.). Лауреат Національної премії імені І.Франка. Лауреат літературних премій імені А.Малишка, О.Олеся.
Географія виступів.
Побував з концертними виступами в Канаді, Росії, Словаччині, Болгарії, Англії, Ізраїлі. Об‘їздив з гастролями практично усю Україну від Заходу до Сходу, від Півночі до Півдня.
Творчий доробок.
6 авторських компакт-дисків («Два птахи», «Полустанок любові», «Король Шапіто», «Зачарована краса», «Ключі від Раю»,«Жажда»). А також чотири поетичні книжки («Вірші» 1996, «Ноїв Ковчег» 1998, «Предтеча» 2003, «Сповідь» 2007), поетичні публікації в газетній та журнальній періодиці.
Громадська робота.
Був членом жюрі багатьох конкурсів («Слов‘янський базар», «Базарчик», «Володимир», «Веселад», «Космічні фантазії», «Крок до зірок»). Член Правління Українського молодіжного аерокосмічного об‘єднання (УМАКО) «Сузір‘я».
Окремі здобутки.
Створено кілька гімнів – «Гімн Журналістів», «Южмаш», Гімн болільників ФК «Динамо», гімн УМАКО «Сузір‘я».
Наукова діяльність.
2005 року закінчив аспірантуру і захистив кандидатську дисертацію на тему «Історична еволюція поетики української пісні». Вчений ступінь – Кандидат історичних наук.
Викладацька діяльність.
Викладання спецкурсів на кафедрі шоу-бізнесу КНУКІМ. Напрямки: РR- менеджмент, креативні технології, основи журналістської майстерності, психологія творчості.
Про себе.
Не маю шкідливих звичок, працездатний, виважений (знак Терезів), в міру амбітний, з почуттям гумору, схильний до нерегламентованої у часі праці, широке коло інтересів і захоплень. Гадаю, ще не реалізував себе у повній мірі, а також не позбавився бажання вчитися.
Хобі: філософія, психологія, комп‘ютерний дизайн, інформаційні технології, футбол.
ИЗ СБОРНИКА "СПОВІДЬ"
Здригнулись -
І впали згори небеса.
Життя наше нині суцільна попса.
Нудотно-п'янка
І солодко-зваблива
Тече вона, ніби загусла олива,
По радіохвилях, по телеекранах,
Лягає бальзамом на струпах і ранах.
Попса заповзає
У ніздрі і вуха,
Нехай начувається той, хто не слуха.
Назавжди приречений ти
До відстою,
Якщо не захочеш дружити з попсою.
І, схоже, що так обертаються справи —
Попса вже не тільки музична забава,
У теленовинах крутою юрбою
Тусуються гордо попсові герої.
Тут фотомоделі й тузи
Мельпомени,
Спортсмени, політики і бізнесмени.
Менти і маніяки злочинці й повії,
Всміхаються, наче б то втілені мрії,
Ідуть тріумфально, а десь зверхотури
Летять їм під ноги зелені купюри.
І плеще у захваті благоговіння
Попсою попсоване покоління.
Будь проклята ти,
Знавісніла епоха,
За те, що так вміло випещуєш лоха
І крутиш,
Не знаючи меж і кордонів,
Попсові рулетки
Своїх лохотронів…
Мій Боже,
Поглянь з висоти і спаси —
Мій човник
Пливе в океані попси.
Та тільки
Байдужо мовчать небеса.
А раптом і їх
Отруїла попса?!
АТЛАНТИ
Є здавна на землі такі герої,
Що значно вищі за гірські хребти.
Вони тримають небо над собою,
Байдужі до людської суєти.
На їх руках натомлених і дужих
Лежить жаданий сяючий тягар.
Всі їх слова – не для сердець байдужих,
Всі їх пісні – не для пустих нездар.
Хтось дорікає — що в тім за потреба, —
Стовбичити, підперши небеса,
Кому потрібне це високе небо
І вся його дратуюча краса.
Чого ці зорі недосяжні варті,
Якщо не вип‘єш їх і не з‘їси,
Не вкрадеш їх, не закладеш в ломбарді,
Не купиш, а тим більш, не продаси.
Пліткують шахраї і душогуби,
Висока знать і заздрісні раби
Як їм збагнути, що шепочуть губи,
Чому страждає серце щодоби?!
А той, хто має вуха – хай почує,
Чому живі ще Віра і Краса.
Бо тільки та земля чогось вартує,
Де є кому тримати небеса.
CЕРЦЕ
Снилось мені,
Що не маючи сил,
Я у руках своє серце носив.
Капала кров,
Мов червоне вино,
І на долонях тремтіло воно.
Я то ішов,
То спинявся на мить
І простягав його людям:
— Візьміть!-
Ось воно, серце,
Пекуче, мов жар,
В нім моє щастя,
Мій смуток і жаль.
В ньому
І гордість моя, і вина,
І неповторна земна таїна.
Бачите –
Сам перед вами стою,
Я вам за безцінь його віддаю.
Людоньки. Люди! Безликі людці!!!
Гляньте –
У мене ж не камінь в руці!
Що ж ви сахаєтесь,
Як від чуми,
Вічно байдужі, сліпі і німі.
Вже ж моє серце із рук випада,
А розіб‘ється — то буде біда!
Бризнуть уламки його по траві —
Стану і я безсердечний,
Як ви.
Схожий на всіх,
Що згубили серця,
Житиму я неживий
До кінця.
МЕЖА
У кожного із нас своя межа:
Можливостей, терпіння,
І свободи.
У кожного є правила й чесноти,
Які йому підказує Душа.
Та білий світ прекрасний лиш здаля,
А зблизька вгледиш охоронні вежі.
Влаштовані так люди і земля,
Що всюди тільки межі, межі, межі…
Ми всі живем за правилом Межі
Вся наша суть — то ширми і бар‘єри,
Залізні клітки, кам‘яні вольєри
Кордони і державні рубежі.
Ми в‘язні нам нав‘язаних ідей,
Раби страшних умовностей і планів,
Заручники вождів і хижих кланів,
І забобонів, і дурних вістей.
О, мій земний, мій бідолашний люд,
Поділений на племена і раси,
В кармічнім колі злочинів-спокут!
Розіпнутий у просторі і часі
Ми стоїмо з тобою на межі,
Забувши про останню обережність.
А в кожнім з нас — загублена безмежність.
Свята Безмежність Вічної Душі.
МУЗИКА
Для когось музика — нектар
Краплина насолоди,
Для когось музика — товар,
Що не виходить з моди.
Для когось музика — то ніж,
Який лікує рани,
Для когось музика — гашиш
І порція дурману.
Для когось музика — це сон,
І свіжий подих бризу,
Для когось музика — це фон,
Додаток до стриптизу.
Для когось музика — це зміст,
Покликання і мука,
Для когось — просто шум і свист,
І дратівливі звуки.
Для когось музика — зима,
Для когось — сад розквітлий,
Для когось музика — пітьма,
Але для когось — світло!
Вона — матерія тонка,
Та так і має бути —
У кожнім музика така,
Яку він здатний чути.
ПРАВДА
Правда буває різною:
Радісною і сумною,
Часом криштально-чистою,
Але ніколи — брудною.
Правда буває рідною,
Вистражданою і клятою,
Гнаною всюди і бідною,
Але ніколи — багатою.
Правда буває крихітною,
Тихою а чи відважною,
Інколи — дуже вигідною,
Але ніколи продажною.
Правда буває щирою,
Грішною ачи святою,
Але завжди вона — з Вірою,
Або хоча б з добротою.
Правду не треба питати,
Чи це насправді вона?
Правд у людей багато,
Але насправді — одна!
СКОЛІОЗ
Є на світі страшний сколіоз —
Сколіоз підлабузницьких поз.
Сколіоз жалюгідних хребтів,
Що вражає сестер і братів.
Ця хвороба страшніше чуми,
Бо від неї страждаємо ми -
Вона зковує будь-який рух
І вражає не тіло, а дух.
Страшно жити посеред калік,
Де ніхто розпрямлятись не звик,
Де не терплять прямої ходи,
Де осанка — ознака біди.
Тут за рівність незкорених спин
Існував лише вирок один —
Темна сила важкої руки,
Що ламала й трощила кістки.
Скільки їх — перебитих хребтів,
Нерозкритих яскравих світів,
Скільки їх — нерозкрилених мрій,
Що зламались у тузі своїй.
Плачу я й від безсилля стогну,
Але спини своєї не гну,
І затиснувши гордість в руці,
Я молюсь, щоб тримали хребці.
Вірю я, все минеться колись!
Тільки як від біди вберегтись,
Де, мій Боже, нам ліки знайти,
Від хвороб, що згинають хребти?
СТРАХ
Чим далі ми відходимо від Бога,
Від розуміння Шляху і Мети,
Тим більше озираємось убого,
Не в змозі власний страх перемогти.
Ми загубились в просторі і часі,
І дивлячись на себе в дзеркала,
Ми бачимо розгублені гримаси,
Позбавлені надії і тепла.
Нам страшно аж до холоду на скронях,
Невіглаством припертим до стіни,
Ми в порох світ розтерли на долонях,
А на сумлінні — жодної вини.
Ми молимось і б‘єм поклони тупо,
Не знаючи розкаяння і сліз,
Та душі наші — наче шкаралупи,
З яких поцупив Дух лукавий біс.
Хтось в героїн тікає, хтось у владу,
Що більше доза, то страшніше гріх,
Але жорстока дійсність, як розплата,
А в ній все менше радощів і втіх.
Глобальний страх, мов стиснута пружина,
І вже лягає палець на курок,
Все важче, важче стримувати джина,
Що грає в мозку інфернальний рок.
Та є одне для страху найстрашніше:
Невідворотна мить на тій межі,
Коли приходить предковічна тиша,
Як музика очищення душі.
Лише тоді — просвітлено і ніжно,
Позбувшись тіла й переживши смерть,
Душа заплаче звільнено і втішно,
Кайдани страху викинувши геть.
ИЗ СБОРНИКА "РУССКИЙ ЦИКЛ"
ВРАГИ
Неосторожное слово —
И вот мы почти враги.
Ради всего святого,
Душу побереги!
Видишь, ликует нечисть,
Пялясь, со всех щелей…
Легче, родная, легче,
Наши сердца пожалей!
Хрупки любви оковы.
Ветренны миражи…
Ради всего святого,
Что-то недоскажи!
Мы ведь совсем, как дети,
С вечностью наедине.
В невесть каком столетьи,
В невесть какой стране…
Я улыбнусь виновато —
Ты меня благослови…
Мир, где ничто не свято,
Держится на Любви.
ДУША
Какое слово светлое — Душа!
Не бред пророков и не блажь поэтов —
Она превыше гимнов и наветов,
Она вольна — и этим хороша.
Ее причуды так необъяснимы,
Ее желанья разума сильней.
Какое счастье жить в согласьи с ней,
Не уронив ее святое имя.
Доказывайте с пеною у рта,
Что нет ее средь вороха реалий,—
Мы столько истин в спешке затоптали,
А ей всего дороже чистота!
Пускай не материальна, не помеха,
Невидима — да был бы след хорош!
Душа реальна, как огонь, как эхо,
Как радуга, венчающая дождь.
И нам не стать ни лучше и ни хуже,
Наивно прячась под любой покров,
Ведь сквозь поступки проступают Души,
Как сквозь бинты сочащаяся кровь.
МАСКА
Я собрался на маскарад,
Мне жутко захотелось в сказку
И я надел смешной наряд
И выбрал поглупее маску.
Решил, предстану я шутом
С умом и дерзостью нахала
И буду распевать о том,
О чем и думать не пристало.
Я буду сдвинутым слегка,
Ведь глупость славе не помеха,
И стану корчить дурака,
Чтоб люди падали от смеха.
Когда ж под маскою глупца,
Наизгалявшись до блаженства,
Я маску вдруг сорву с лица,
Чтоб все узрели совершенство…
И вот пришел мой звездный час,
Расстаться с этой глупой ролью,
Сейчас я огорошу вас,
Сейчас. Сейчас… Твержу я с болью,
Но что же это — сон? Вранье!
На пальцах кровь, как будто краска…
И отставать не хочет маска —
Она теперь лицо мое.
НЕВЫНОСИМО
Невыносимо чувство одиночества,
Когда туман осенний за окном,
И голые деревья, как пророчества,
О том, что все проходит день за днем.
Невыносимо чувство ожидания,
Когда живем надеждой на «авось»,
И так легко находим оправдание
Всему, что в жизни нашей не сбылось.
Невыносимо горькое отчаянье,
Когда привычно тлеем, не горим,
И вновь глядимся мы в глаза случайные
И не о том все время говорим.
Еще невыносимей чувство близости,
Когда вполсилы эта боль и страсть,
И мы боимся до Любви возвыситься,
Чтоб, не дай Боже, больно не упасть…
А за окном приметы увядания …
И неизбежно торжество зимы,
И ветер полон горького рыдания
За все, что не успеть сумеем мы!
И оттого кричать порою хочется,
Услышав сердцем холод вечных зим:
«Спаси меня! Спаси от одиночества,
Когда я сам себе невыносим…»
НИРВАНА
Великий Гуру
На большом холме,
Закрыв глаза,
Легко парил в нирване.
И звезды
Излучали свет во тьме,
Как изумруды
На небесной длани.
Струила ночь
Мгновенья тишины.
И ветерок, шурша, играл листвою.
Улыбка Гуру
В серебре Луны
Была земной гармонией покоя.
Мерцала тихо
Млечная река.
И чья-то жизнь текла меж берегами.
И был весь мир незыблемым,
Пока
Великий Гуру говорил с Богами.
О чем молчал он,
Истину тая?!
Никто не ведал.
Знали только Боги,
Что суть всего земного бытия
В их неземном
Безмолвном диалоге.
МОЛИТВА О ЛУЧШИХ
Все меньше света в опустевших душах,
Все больше примирившихся во зле,
Зачем, Господь, ты забираешь лучших,
А худших оставляешь на земле.
Как много в мире жаждущих и ждущих,
Мечтающих о лире и крыле.
Зачем, Господь, ты забираешь лучших,
А худшим рай даруешь на земле.
Придет пора кайфующих и жрущих
За все грехи гореть на вертеле,
Но как, Господь, нам обойтись без лучших,
Ведь так недостает их на земле.
Молю Тебя за всех на свете сущих,
Упрямо копошащихся в золе,
Не призывай к себе до срока лучших
Ведь кто подарит свет нам земле.
В страданьях всех и в радостях грядущих,
Не дай нам заблудиться в этой мгле!
Оставь, Господь, как можно больше лучших,
И этим не оставь нас на земле.
ОКНО
Мое окно выходит в лето,
Окно, что смотрит на восток.
В нем по утрам так много света
И легкий дует ветерок.
Там птицы звонкие летают
И кони бродят в тишине,
И все, чего мне не хватает,
Все это там, в моем окне.
Мое окно выходит в полночь,
Где голоса ночных цикад,
Где ни о чем не беспокоясь,
Ночные звезды вдаль глядят.
Там пламя жаркое пылает
И гаснут бабочки в огне,
И все, чего мне не хватает,
Все это там, в моем окне.
Мое окно выходит в юность
Неугомонную мою,
Вон там, отчаянно целуясь,
Я сам с любимою стою.
А звезды утренние тают —
И оттого так грустно мне,
Ведь все, чего мне не хватает,
Все это там, в моем окне…
ПОЛЮБИ
Прикоснувшись
К загадке великой,
Что понять не дано нам умом,
Полюби этот мир многоликий,
Отразившийся в сердце твоем.
Как живешь ты —
Богато иль бедно?
Преломляя свой хлеб на столе,
Полюби этот мир
Безответно, —
Как последний поет на земле.
Пусть не плакать порой
Невозможно
И встают неудачи стеной,
Полюби этот мир
Безнадежно,—
Как любил безнадежно больной.
Пусть свершается
Все, что угодно:
От невинных забав — до чумы!
Полюби этот мир
Безотчетно!
Как листок на пороге зимы.
За недолгую дней
Позолоту
И за то, что нам дважды не цвесть.
Торопись полюбить
Не за что-то,
Полюби лишь за то, что он есть!
И когда неземные морозы
Остановят движенье крови,—
Этот мир
Растворит твои слезы
В океане взаимной Любви.
КАК ЧАСТО
Как часто раздор —
Утешеньем
Становится в жизни для нас,
Сердца превращая
В мишени
Для остро заточеных фраз.
Как часто
Бываем неправы,
Друзей обвиняя во всем,
Не льем ли тем самым отраву
В родник из которого пьем?
А если кому обещаем
Не помнить случайных обид,
Всегда ли мы честно прощаем,
Не чаще ли делаем вид?
Юродствуя и лицемеря,
Увлекшись житейской игрой,
Мы даже не знаем,
Не верим,
Что можно иначе порой!
А вечность
Все ближе и ближе.
И Господа скорбного лик!
И нас возвышающий миг,
Всегда ли нас делает
Выше?!
ИЗ СБОРНИКА «Hоїв Ковчег»
НОЇВ КОВЧЕГ
Сорок днів і ночей
На землі божеволіє злива,
Сорок днів і ночей
Не знайти ні небес, ні землі.
Ми з тобою удвох
Віддалися на волю припливу,
Свій останній маяк
Загубивши в ранковій імлі.
Сорок днів і ночей
Нас крутитиме дика стихія,
Сорок днів і ночей
Буде тріски не варте життя.
Тільки що нам з того,
Коли нас поманила Надія,
Відібравши дорогу назад,
У полон небуття.
В цьому вирі води,
Де зникають країни й народи,
Ніби грудочки цукру,
Розчиняються цілі міста,
Хай усе пропаде —
З нас почнеться відродження роду,
І як пісня душі
Буде наша молитва проста.
І коли на землі
Стане знову так просто і звично
І підніметься твердь
Із німих океанських безмег,
Враз відкриється нам —
То Кохання історія вічна…
І піднімемось ми,
І залишимо Ноєв Ковчег.
ВЕЛЕМОЖНІСТЬ
Вітер нової епохи
Світ наш міняє потроху
Вітер нової епохи
Всіх нас кудись несе
Бідні ачи заможні,
Різні ачи тотожні —
Всі ми тепер велеможні,
Тобто ми можемо все.
Можем іти в рекетири,
Можем у демократи.
Можем змінити квартиру,
Національність і стать.
Можем з високого крісла
Падати прямо за грати,
Але при цьому щасливим
Так у житті і не стать.
Можем змінити площі,
Сквери, проспекти, фасади,
І помінять постаменти.
В сяйві нових ліхтарів.
Але куди нам подіти,
Те, що за нами позаду —
Темні трущоби хрущовок,
З ордами сірих щурів?
Можем вдягнутися стильно
В супершмаття від Версаче,
І заспівати модно
На заокеанський манер.
Тільки позбутись не вільні
Звичної рабської вдачі,
Ніби тавра на лобі:
«Зроблено в СРСР».
І зовсім не в тому справа,
Які ще судились нам «ізми»,
І зовсім не в тім причина,
Які у кого бариші,
Не буде в нас долі і слави,
Допоки живі атавізми,
Допоки для нас Батьківщина
Не стане притулком Душі.
КУЛЯ
Жив на світі
Один непростий чоловік,
Котрий любив говорити так:
— Більшість людей
Зовсім не проти того,
Щоб їх дурили.
Кого не можна обдурити,
Того можна переконати.
Кого не можна переконати,
Того можна залякати.
Кого не можна залякати,
Того можна купити.
Кого не можна купити,
Того можна убити…
Він був розумним, твердим,
Хоробрим і непідкупним,
Вірним до кінця власним
Принципам…
Земля йому пухом.
НЕ ЗАШКОДЬ
Що є життя, хто до кінця збагне?
Воно прекрасне, як би все не склалось.
Та є у ньому правило одне,
Що нам у спадок з давнини дісталось:
Торкаєш Душу, ачи грішну плоть —
Біда прийти від тебе не повинна.
Ні словом, ані ділом — не зашкодь!
Якщо ти справді на землі Людина.
На перехресті сорока вітрів
Душа, немов би флюгер здичавілий,
І у палітрі різних кольорів,
Вона знаходить чорний або білий.
Хай ти не зміг себе в собі збороть,
Та інший хтось здолає трясовину!
Ні словом, ані ділом не зашкодь,
Якщо ти справді на землі Людина.
А тим, хто йде крізь морок навмання —
Їм не потрібні похвали й поради.
Їм нідочого досвід і знання —
Бо той, хто вірить, той не мусить знати.
Бо там, де є Надія, там Господь.
Там Музика кінчатись не повинна!
Ні словом тут, ні ділом не зашкодь,
Якщо ти справді на землі Людина.
РИНОК
На центральнім ринку
Спозаранку рано
Суєта і гамір
Кожен божий день —
Хто купує шинку,
Хто бере банани,
Хто шукає квітів,
Хто нових пісень.
Продається хутро,
Продається шкіра,
Продається тіло
По зручній ціні.
Продається тиха,
Затишна квартира,
Де стара бабуся
Доживає дні.
Суєта ринкова
Чорним смогом висне,
Гаманцями тисне
Підлість і брехня —
Хто купує Слово,
Хто купує Пісню,
Хто купує місце
Лаври та звання.
Я і сам на ринку
Продаватись мушу,
Доки серце б'ється
І натхнення є.
Все віддам до нитки —
Залишіть лиш Душу!
Це не продається,
Це лише моє.
СВОБОДА
Як усе задумано було,
Як усе красиво почалося,
Скільки слів високих пролилося,
Щоб Надії зернятко зійшло!
Але як непросто віднайти,
Те, що загубилось між віками…
До Свободи треба дорости
Розумом і світлими думками.
Можна швидко замолити гріх,
Поміняти стяги і клейноди
І бляшаний дзенькіт слів своїх
Освятити блиском позолоти.
Тільки хто злукавив — стережись,
Бо слова з'їдаються іржею!
До Свободи треба дотягтись
Вірою і чистою Душею.
Як нам не згубитись в цій імлі,
Де світанок з мороком межує,
На просторах рідної землі
Чорне гайвороння розкошує
І лукаво стриптизує хіть
На підмурках вічної Ідеї…
Дай нам Бог Свободу заслужить
Гідністю високою своєю!
ТАЄМНИЦЯ
Якою мовою,
Скажіть, говорить сонце,
Як ранком заглядає у віконце?
Якою мовою
До вас шепочуть віти,
Коли гойдає їх весняний вітер?
Якою мовою
Бджола дзичить завзято,
Коли вона летить нектар збирати?
Якою мовою
Скажіть, птахи співають?
Вони співають, як самі не знають…
В мені від сонця щось
І щось від птаха,
Від гілочки
І навіть від комахи,
Щось від Землі
Від Неба, від Природи,
Від Всесвіту —
І від мого Народу.
І той, хто справді
Брат мені по Духу,
Той не слова мої,
А Душу слуха!
ХІБА Я ЗНАЮ…
Хіба я знаю,
Чом на світі так,
Чому Душа болить,
А Серце б‘ється?
Чом Сонце з неба
Лагідно сміється,
А Місяць подає
Таємний знак?
Хіба я знаю,
Чом тече вода
І плине час,
Спливаючи в Нікуди.
І кожний день
Змива з очей полуду,
І все коротше
Років череда.
Хіба я знаю,
Що я за один?
Чому тривожу
Душу і свідомість?
Шукаю тільки двері,
А натомість,
Знов відчуваю
Міцність ваших стін.
Зате я знаю,
В чому суть вчення,
Де всі слова безсилі
І даремні —
Це просто йти
По світу навмання
І стукати
У ваші вікна темні.
Щоб кожен з вас
Спитати міг отак —
Чи ще Душа болить,
А серце б‘ється?
Чи ще на світі
Сонце нам сміється
І Місяць подає
Таємний знак?…
САМОТНІСТЬ
Я один.
Наче спалах
У нетрях безодні.
На примарній орбіті
Між ніччю і днем.
Я один
В цім житті.
Моє плинне сьогодні
Опадає на землю
Нежданим дощем.
Я один.
Проживаю себе
По краплині.
І щомиті зриваюсь
З високих небес.
І у кожнім ривку
І прожитій хвилині
Проступаю крізь мряку
Порожніх словес.
Я один.
Сам собі я
Кінець і початок,
Сподівання і вирок —
І жертва, і кат.
Тиха вічність стоїть
На невидимих чатах
І минущість
З'їдає дорогу назад.
Я один.
В мене іншого
Шляху немає.
В цьому вирі життя,
Де лиш Віра сія.
І одне зігріва,
І одне лиш втішає:
Те, що я не один —
Ви такі ж, як і я.
ІОАН ПРЕДТЕЧА
З дорожньою сумою через плечі,
З очима, мов досвітні два вогні,
Зійшов на землю Іоан Предтеча
Посеред злоби, бруду і брехні.
Земля рабів — жорстока та убога:
Сліпі батьки, обдурені сини…
Чия вина, що тут забули Бога
І присягли на вірність сатані.
Куди не глянь — усюди тлін і скверна,
Ні каяття при цьому, ні жалю,
І навіть страшно кидать божі зерна
У цю забуту долею ріллю.
А звідусіль лиш погляди ворожі
І не народ навколо, а юрба…
Де ж ти, Ісусе, де ти, Сину Божий,
Прийди на поміч до свого раба!
Хай Дух Святий тебе крилом торкнеться
І ангели заплачуть в небесах,
І мужність увійде до твого серця,
Щоб ти поніс свій хрест, забувши страх!
І може ми тоді збагнемо щиро —
Ми грішники, яких не бачив світ,
І може ще в серцях озветься Віра
І це врятує змучений наш рід.
Добро і Віра залікують рани
І змиють порох, як вода Дніпра…
Хрестіться, люди, святістю Добра,
Рятуйте, люди Душу, Богом дану!
ЛАБІРИНТИ
Лабіринтами болю,
Навпомацки, блукаючи в темноті,
Натикаємося на ідолів,
Що себе записали в святі.
Відчуваємо холод скронями,
Завмираємо від страху,
І затиснувши очі долонями,
Накликаємо долю лиху.
Наші спини палають синцями і ранами
І розтрощені ноги об каміння епох,
Нам здається, що ми розпрощались з кайданами,
Але ми ще лукавимо, бачить Бог.
Це в свідомості нашій — пишатися таврами
І розмазувать сльози по білих щоках,
Щоб біда пробігала по нас мінотаврами
І мочилась на скривджених
Наших кістках.
Наші душі дощами із безвісті сіються,
Іншим родять, посіяні нами думки.
Ми крізь темінь волочимо тіло на милицях
До убогих церков, як сліпі жебраки.
О, подайте ж нам,
Скривдженим власною кволістю,
Киньте зрадженим дітьми за вдачу сільську!
Наодинці зі світом — і власною совістю,
Ми іще поблукаєм на довгім віку.
Ми іще навчимось за Несправдженим плакати.
Сльози вимиють сіль з наших світлих очей.
Неофіти, покриті кривавими плахтами,
Ми запалимо вогники наших свічей!
І розступиться тьма аж до самого обрію,
І скінчиться удосвіта довгий похід…
Так збувається те, що накреслено долею —
Лабіринти упертих виводять
У світ…
ІЗ СБОРНІКА "КАТРЕНИ"
ИТОГ
Лишь по истеченьи многих лет
Мы узнаем на исходе сил,
Кто в искусстве свой оставил след,
Ну а кто там просто наследил.
ОТДЫХАЕМ
Вот он, печальный апогей греховности:
В густом дыму кабацкой суеты,
Под музыку кричащей бездуховности —
Отчизну проедающие рты.
МЕНТАЛЬНОСТЬ
Из подворотен — на телеэкраны,
С телеэкранов — в юные сердца.
Поет страна, не знавшая отца,
Попевки криминального пахана.
ИЛЛЮЗИЯ
Я проснулся — вижу звезды
Мне сияют вдалеке!
Присмотрелся — это ж просто
Два плевка на потолке.
ШОУ-БИЗНЕС
Что же с нами, бабы!? Мужики!?
Мы на рынке растеряли души.
Нацепив на шею ярлыки,
Продаемся, как свиные туши.
МЕРКАНТИЛЬНОСТЬ
Досаднейший пустяк:
Родится песня только, —
Никто не спросит — как?
Все вопрошают — сколько?
ПОЭТ-ПЕСЕННИК
Скажите, ну а вы могли бы,
Презрев начала всех начал,
Взять и создать Стихи — на рыбу,
Что композитор намычал.
ЭСТРАДА
Какие голоса — ну просто гордость нации!
Но вот со смыслом явный недогиб:
Я получаю больше информации,
Когда я слушаю аквариумных рыб.
АССИМИЛЯЦИЯ
Повыветрились гены из крови.
Или уходит жизненная сила?!
Перелицованный мотивчик MTV —
На грузном теле нашего дебила.
ЦИКЛ
Засветился. Вспыхнул. Раскрутился.
Втиснулся. Успел. Не постыдился.
Забурел. Зарвался. Загордился.
Надоел. Засуетился. Спился.
АМБИЦИИ
Как хочется звучать в веках!
Да не получится, хоть тресни —
Так много музыки в стихах,
Но нет совсем Стихов у песни!
МЕТАМОРФОЗЫ
Патриотизм — понятие немодное.
И на обильно пролитой крови
Восходит поколение свободное
От Совести, от Веры, от Любви.
ПУТЬ
Нам не нужно препятствий бояться.
По делам его — с каждого взыщется,
Кто не падал — не сможет подняться,
Не униженный — да не возвысится!
Ни к чему, казалось бы, брюзжание,
Жизнь по форме вроде хороша,
Но уходит напрочь содержание,
Как из тела бренного Душа.
ПРОЗРЕНИЕ
С годами став мудрее востократ,
Уже покорно не бреду за всеми,
Уж больно широки ворота в ад,
И так узка святая дверь Эдема!
ОТШЕЛЬНИК
Творю я в ските собственной души,
В такой недосягаемой глуши,
Что все воздействия извне
Не отражаются на мне.
Просмотры: 1106
Комментарии (0)
Написать комментарий
Показать/скрыть форму отправки
Вам нужно войти или зарегистрироваться что-бы оставлять комментарии.
Обсудить в форуме. (0 комментариев)
