З архіву

«Чорнобильській синдром» 1991 рік

Скільки в продуктах радіації?

Чи потрібен киянину дозиметр?

 Донедавна  на  усіх  екологічних  мітингах,  зі  сторінок преси лунали рішучі  вимоги: «Дайте  нам  дозиметри!», «До відповідальності  тих, хто стримує  їх  виробництво!»   І  ось вони  з’явилися  на прилавках магазинів. Скільки радості було на обличчі перших їх власників. Та  з  часом  радість змінила журба: а чи варто  було витрачати гроші  (а  коштують вони  чимало), щоб купувати їх?  Адже в уяві багатьох вимальовувався  цей  прилад «таким, як  у  японців»,  де,  мовляв,  кожен  ходить з  ним  на базар.  Насправді ж ті  прилади,  які  продаються  нині, здебільшого здатні  фіксувати лише  гамма-фон,  а  вимірювати ними забрудненість  продуктів харчування, особливо у  Києві, —  це просто утопія.  Навіть приладом   «Бела»,  який  за технічним описом  і  призначений  для  таких   вимірювань, але вони  не коректні:  бо судити  про  забрудненість  продуктів за  різницею показів потужності  експозиційної   дози за існуючих концентрацій просто   неможливо.   Чутливість, скажімо, приладу   «Прип’ять» менша за тимчасово  допустимі  рівні,  отже,  його  покази також не дають уявлення про те,  можна  чи  ні  споживати продукти.

Чи можна тоді бути певним, що  харчові  продукти  і питна вода  в  Києві не перевищують гранично   допустимих   рівнів забруднення  радіонуклідами?

Про   систему    радіаційного контролю  в  місті  розповідає завідуюча   радіологічним  відділом міської санепідстанції Ірина Петрівна ПАШНИЦЬКА:

 

tablisa2

— Загалом у  місті  діє  понад  80 радіологічних  лабораторій.  Перевіряються  усі  партії харчової сировини, які  надходять для переробки. У  торговельній   мережі   контролюються  ті  продукти,  які  надійшли не з підприємств міста, а  з  інших  районів.  М’ясна  і молочна  продукція  контролюється навіть у тому разі,  коли є сертифікат,  що посвідчує їх радіаційну  чистоту.

На всіх базарах  є також радіологічні   лабораторії,  де проходять  дослідження  м’ясні і  молочні  продукти,  гриби  і лісові  ягоди,  лікарські трави, мед.   Кожен   покупець може запитатися у продавця  про  наявність  відповідного  сертифікату.  Що  ж стосується  так званої культурної  плодоовочевої  продукції, то  з 1988  року у ній не відзначалося  підвищеного вмісту  цезію. Пояснюється  це  тим, що коефіцієнти   переходу  радіоцезію   із грунту  в  рослини,  за даними Українського філіалу Всесоюзного  НДЇ  сільськогосподарської   радіології,   коливається від 0,013  до  0,4.  Це  означає, що  навіть там,  де  щільність забруднення   40  Ки/кв.  км, можна   вирощувати овочі,  у яких  вміст  радіонуклідів від 1,3 до  40  раз нижчий допустимих  рівнів.  Але землекористування  на цих територіях припинено; тому   продукція,

яка  реалізується у  місті, вирощена на площах  із меншим забрудненням,  відтак  має ще вищі  коефіцієнти запасу.  Враховуючи   це, за   продукцією рослинництва  у  місті  ведеться лише вибірковий  контроль.

Наш  відділ здійснює нагляд за  діяльністю  всіх  лабораторій,  а  також  регулярно  бере й  досліджує  продукти з  підприємств-виробників   для визначення   концентрації  радіохімічних   речовин   методами спектрометрії  і радіохімії з допомогою високочутливої апаратури. Особливу увагу надаємо воді. Окрім того, що її контролюють  на  вміст радіонуклідів у  галузевій  лабораторії, вона досліджується  і в  нас. Проби відбираються на Дніпровському і  Деснянському водозаборах  (до і  після  очищення), із артезіанських  свердловин, із  водогінної  мережі міста,  джерел,  шахтних  шурфів.

Подаємо  таблицю результатів  вимірів  продуктів харчування  і питної  води.  Для порівняння   вказані   допустимі рівні  радіоцезію  для СРСР, нашого міста  (у Києві  існують  свої рівні)  і для продукції, що йде на експорт.